ЩОБ НІКОЛИ НЕ ПАДАЛА НА ЗЕМЛЮ ГІРКА ЗІРКА ПОЛИН
Сімдесят трьох хлопців-чорнобильців Лосинівської громади вже немає з нами. Від цієї думки на серці осідає сум. Здається, ніби вчора багатьох з них бачив, обмінювався думками про наше життя, нагороджував їх грамотою селищного голови. А сьогодні…Відлетіли білими журавлями в інші світи наші земляки-вогнеборці. І тільки пам’ять про них золотистим німбом кружляє над пам’ятним знаком «Героям Чорнобиля».
Кожен рік, 26 квітня, мешканці громади приходять до цього святого місця. Тут відправляється заупокійна літія за померлими чорнобильцями, після якої учасники мітингу кладуть вінки та квіти до підніжжя пам'ятного знаку та вшановують хвилиною мовчання пам'ять тих, хто першим прийняв на себе удар страшної екологічної катастрофи.
Серед присутніх - і чорнобильці. Наші герої, які ціною свого здоров'я змогли здолати страшну трагедію ХХ століття.
Стримані і небагатослівні, проте рішучі і дієві. Свої кращі роки вони окропили рентгенами, повернулися в сім’ї з підірваним здоров’ям, а потім витрачали куций сімейний бюджет на своє довготривале лікування.
Назву кожного з них. Андрієць Володимир Миколайович, Барило Олександр Анатолійович, Баран Петро Степанович, Батрак Віктор Сергійович, Боровик Анатолій Миколайович, Біда Микола Олексійович, Бур’ян Григорій Володимирович, Гавриляко Олександр Миколайович, Гавриш Григорій Якович, Гайдей Микола Олексійович, Галат Олег Іванович, Гой Іван Дмитрович, Галета Григорій Іванович, Голопапа Григорій Миколайович, Гресь Станіслав Федорович, Городничий Микола Іванович, Гречко Олександр Григорович, Давиденко Віталій Іванович, Дарда Гнат Антонович, Дідик Володимир Миколайович, Донець Геннадій Володимирович, Донець Микола Іванович, Дубовий Володимир Васильович, Думенко Петро Васильович, Жежера Володимир Іванович, Жорновський Володимир Миколайович, Івашко Григорій Володимирович, Кабанець Михайло Іванович, Калута Іван Михайлович, Кательницький Петро Іванович, Кожанов Володимир Георгійович, Ковтун Володимир Орестович, Корноух Анатолій Михайлович, Кулинко Володимир Михайлович, Кукурудза Михайло Васильович, Кулик Володимир Андрійович, Лаврінець Петро Юхимович, Литвинов Володимир Васильович, Литовченко Петро Павлович, Литовченко Микола Олексійович, Майко Василь Миколайович, Макаренко Григорій Іванович, Марійко Володимир Васильович, Марійко Володимир Павлович, Могильний Олексій Петрович, Назаренко Іван Миколайович, Нишпов Іван Михайлович, Овраменко Володимир Миколайович, Осипенко Віталій Іванович, Оніщенко Микола Петрович, Паскевич Дмитро Григорович, Пащеко Василь Андрійович, Плакса Микола Миколайович, Петрик Григорій Миколайович, Петрик Віталій Григорович, Петрик Володимир Григорович, Петрик Іван Іванович, Петрик Микола Дмитрович, Петрик Микола Іванович, Петрик Михайло Іванович, Пігнастій Дмитро Миколайович, Покрасьон Станіслав Олексійович, Поливко Григорій Володимирович, Прокопенко Іван Григорович, Приходько Микола Степанович, Пономаренко Анатолій Анастасійович, Постол Микола Миколайович, Постол Михайло Миколайович, Постол Іван Андрійович, Постол Михайло Миколайович, Процан Олексій Григорович, Ременюк Микола Іванович, Ременюк Микола Степанович, Романченко Михайло Миколайович, Руденко Іван Іванович, Руденко Микола Іванович, Свирид Григорій Павлович, Сердюк Петро Миколайович, Стадніченко Григорій Іванович, Сороколіт Петро Григорович, Федоренко Анатолій Іванович, Турчин Володимир Сергійович, Чепак Андрій Васильович, Четверик Микола Олексійович, Чорний Володимир Миколайович, Чорногор Анатолій Васильович, Чудак Микола Борисович, Швидкий Володимир Олексійович, Шевчун Віталій Олексійович та Волковський Ігор Володимирович – постраждалий від наслідків чорнобильської трагедії.
Подумки переношуся у той злопам’ятний кінець квітня 1986-го року. Їх викликали до селищної ради з наказом взяти з собою паспорт, військовий квиток і водійські права (якщо такі були). Харчів на три доби. Віднікування і зайві запитання не приймалися. Були ж військовозобов’язані.
Про все довідалися лише в Чернігові, де був пункт збору. Там сформували 25-ту бригаду, пояснили, що перед нею поставлено серйозне і небезпечне завдання - вести очищення територій від радіоактивного забруднення. Далі було Гончарівське, де одержали амуніцію і автомобілі. У ніч на травневі свята сформована колона рушила вперед до Іванківського району Київської області. Поблизу села Оране (за 30 км від Чорнобиля) розбили табір і почали налагоджувати на скору руку побут.
Ставили палатки, облаштовували автостоянку. Паралельно приходило усвідомлення, що перед ними, «партизанами» (так вони себе називали), найнебезпечніший ворог, якого не можна ні побачити, ні почути. У нього немає ні запаху, ні кольору. Що навколишній світ одержав ще одне невідоме дотепер вимірювання — гірке і жорстоке. Мирний атом перестав бути мирним. І що треба буде прийняти на себе подвійний удар — вогонь і радіацію.
Уважно вчитуюся у рядки з вірша, що викарбуваний на плиті пам’ятного знака.
Коли Зоря Полин
Рудим зробила ліс,
Ми стали як один,
Ми стали в повний зріст.
І ліс перемогли!
Хоч в пишноцвітті літ
Себе не вберегли,
Бо врятували світ
Тоді, у квітні 86-го, на Чорнобильські АЕС зашкалювало вселюдське лихо, плювався отруйною парою кратер, пливли зловіщі хмари. Атом метався, мов звір, несамовито, незбагненний до кінця. Поля під Чорнобилем перестали годувати людей. Усе, що росло на них, увібрало в себе смертельну радіацію, яка переслідувала все живе. З'явилося нове визначення: «рудий ліс» - це заражені мертві дерева. Квилив вітер у порожніх селах.
У двобої з атомом вогнеборці Лосинівської громади виявили хоробрість і героїзм. Це вони виходили на сам реактор прибирати уран. Встигали кілька разів вкинути лопатою сипучої речовини у бездонне жерло реактора і назад. Киплячий бітум пропалював чоботи, бризками осідав на одязі, в'їдався у шкіру. У очах миготіли відблиски графіту. Радіоактивного, розпеченого. Тут вже не потрібні були ніякі прибори, щоб виявити, якій радіації піддаються ліквідатори. Полум'я розповзалося по покрівлі, жадібно поглинаючи метр за метром. Проводили захоронення радіоактивного грунту. Люди слабшали від їдкого диму, нестерпної спеки, болю, втрачали сили, падали. Часто рівень радіації не дозволяв працювати повною мірою. Але робота просувалася. Де хлопці брали сили, щоб витримати такі навантаження, працювати з повною віддачею, виконувати поставлені надзвичайні завдання? Допомагало фізичне загартування, сила волі, висока відповідальність, колективізм, рішучість, наполегливість. Не озиралися, не ховалися за спини інших. Виконували свій обов'язок до останнього подиху. Хіба не подвиг?
Тут, у Чорнобилі, не проходила лінія фронту і не свистіли кулі, але воїнами, героями були всі — пожежні і водії, механізатори і будівельники, медики і дозиметристи, енергетики і хіміки, солдати і офіцери. В атомні дні і ночі вони не думали про себе, вони думали, щоб врятувати нас.
Минають роки, змінюється світ. Ми переосмислюємо своє життя і бачимо його у зовсім іншому світлі. Але незмінними є наслідки чорнобильської аварії. Чи зникнуть вони? Чи побачимо коли-небудь їх кінець? Не можу дати на це питання конкретної відповіді. Зауважу лише: треба пам’ятати, що саме нам та нашим дітям жити й надалі на цій землі, що від нашої пам’яті та способу життя залежить саме існування та здоров’я наступних поколінь.
Урятований світ – найкращий пам’ятник тим, хто загинув у чорнобильському пеклі. Пам’ятаймо про них і робімо все, щоб ніколи не падала на Землю гірка Зірка Полин.
Анатолій Стрілець, селищний голова
