Якщо не ми – то хто?
Вже 9 років Україна перебуває у стані війни, майже два із яких – це широкомасштабне вторгнення. Починаючи із 24 лютого на захист нашої Батьківщини стали мужні та відважні хлопці й дівчата. Серед них і наш земляк, про якого ми хочемо вам розповісти.
Сьогодні у нашій громаді святкова подія – в гості до селищного голови завітав наш земляк, захисник Анатолій Слобожан (позивний «Ладан») із Шняківки.
- Для нас це дійсно визначна подія, - говорить селищний голова.
- Це, можна сказати, візит ввічливості, - відповідає військовий. – Ну як так: бути в громаді і не відвідати?
Цей скромний, але відважний чоловік без роздумів став на захист нашої Батьківщини: спочатку під час АТО, потім – під час повномасштабного вторгнення. Зараз Анатолій головний сержант артилерійського дивізіону. Нещодавно присвоїли звання штаб-сержант.
Під час розмови Захисник повідомив чудову новину – сьогодні у нього народився син. - Я їхав у відпустку у зв’язку із термінами пологів дружини. Командування пішло назустріч. А вже сьогодні у мене народився син, - гордо промовляє чоловік, не приховуючи радісної посмішки. – Всього у мене 5 діток: чотири синочки та донечка.
Я Вами захоплююсь. Ви маєте можливість сидіти вдома, але все одно бороните Україну!
Я цим ніколи не прикривався. І дуже багато хто, в тому числі і головний сержант бригади, мені казали, щоб я повертався додому. Стільки дітей. Але хто тоді, якщо не я? Нехай діти йдуть гинуть? Я за те, що в кого багато дітей – повинні воювати. Вони вже продовжили свій рід. Краще берегти молодих. Ви знаєте, раніше, за часів козацтва, навпаки берегли тих, хто не мав дітей, хто один у батьків. А зараз у нас навпаки. А кому воювати? Хлопцям, яким по 19 років? Це, я вважаю, неправильно.
А серед Ваших побратимів який вік переважає?
Ви знаєте – дорослі. Це артилерія. Туди можна брати і у 45, і у 50. Є офіцери, яким 58 років. Середній вік, можна так сказати, 40 років.
До початку воєнних дій чим займалися?
Перед АТО займався будівництвом. Пішов добровольцем, мене не шукав військкомат. Після строкової служби у військовому квитку було записано «Кок військового харчування». Це не та професія, яка була потрібна у перші дні війни. Строкову службу проходив на флоті, 2 роки у Севастополі на бойовому кораблі. В кінці 2014 року мені набридло, що мене не викликають і я поїхав до Ніжинського військкомату. Там були здивовані добровольцю. Після розмови запропонували бути командиром відділення. Забрали в Старичі (Львівська обл.), це було моє перше таке навчання, де я вивчився на командира гранатометного відділення. Почав службу командиром відділення гранатометчиків в 25 десантно-штурмовій бригаді. Шлях пройшов, можна сказати, від солдата і до головного сержанта. На початку 2019 року звільнився. Вирішив, що пора почати займатися сім’єю. Війна зайшла в глухий кут: окопна, позиційна. Немов холодна війна. Я себе вже відчував там непотрібним. Прийшов додому, знову зайнявся будівництвом, сім’єю.
- Мав багато ідей, багато чого пропонував, - доповнює розповідь селищний голова.
Війна застала мене в столиці, як почались бомбардування. Спочатку забрали мене хлопці в територіальну оборону в Київській області, мотивуючи тим, що я із досвідом. Забрали головним сержантом батальйону. Пробув там я 4 місяці, зрозумів, що цей батальйон нікуди не виїде, буде стояти на місці – мене це не влаштовувало. Я знову звернувся до Ніжинського військкомату і мені запропонували в 30 окремий стрілецький батальйон, Ніжинський. Там пробув до моменту його розформування і в січні 2023 року направили в 117 механізовану бригаду. Запропонували посаду головного сержанта артилерійського дивізіону. Приступив до роботи, до навчання хлопців, підняття бойового духу, дисципліни.
Знаєте, коли кажуть, що когось там впіймали і його, як покарання, потрібно відправити на фронт, я проти. Для мене захист Батьківщини – це не покарання. Я це не сприймаю. Це має бути за честь. Коли ображають твою дружину і ти заступився, то це покарання?
Ну і зараз у нас Запорізький напрямок. Працюємо. Стоїмо.
Після спілкування із такими людьми відразу розумієш, завдяки кому наша Україна ще й досі тримає оборону. Сьогодні перед нами був той самий приклад щирого патріотизму, козацького духу та чіткого розуміння для чого і для кого ти це робиш.
Пане Анатолію! Ми щиро вітаємо Вас і Вашу родину із поповненням. Нехай наш подарунок стане в нагоді новонародженому синочку для прогулянок на свіжому повітрі під мирним українським небом. Діти – це завжди радість, а особливо, якщо це нащадки славних сучасних козаків! Низько вклоняємось за Вашу мужність та незламність. Слава Україні! Слава нашим ЗСУ!
